Синдром “палець лижника”, або пошкодження ліктевої колатеральної зв’язки першого пальця руки.

Причиною створення даної теми слугувало плавне завершення лижного сезону. Так, це не жарт, адже справжні лижники завжди ретельно перевіряють своє обладнання і дехто з них помітив, що на кінець сезону, перший палець руки в певних положеннях став нестійкий, болючий, а в декого “вискакує” з свого звичного місця.

Одна із самих розповсюджених травм бокових зв’язок кисті – розрив ліктевої колатеральної зв’язки першого пальця. Це пошкодження також носить таку назву, як “палець лижника” (skier’s thumb) або “палець єгера” (gamekeeper’s thumb). Термін “палець лижника” більше застосовується до гострої травми, а “палець єгера” до хронічної травматизації. Термін “палець єгера” (або “великий палець єгера”) виник в 1955р. при описі хронічної травми першого пальця мисливців в Шотландії, які вбивали поранених кролів методом цервікальної дислокації, затискуючи їх шию в кулак, між основою великого і вказівного пальців (Demirel M. and al., 2006). 

Розрив ліктевої колатеральної зв’язки п’ястково-фалангового суглобу великого пальця – типова травма у гірськолижників. Цей вид ушкоджень також зустрічається в контактних видах спорту (бокс), а також видах спорту, в яких можливі падіння на руку. Вперше цю травму лижників описав ще в 1939 р Петітпьерр.

Пошкодження ліктевої колатеральної зв’язки I пальця – друга по частоті (9,5%) і поширеності травма верхньої кінцівки (37,1%) в швидкісному спуску на лижах.

Механізмом пошкодження ліктевої колатеральной зв’язки є падіння на сніг, під час якого великий палець вимушено знаходиться в положенні відведення і надмірного випрямлення. У міру інстинктивної спроби лижника загальмувати падіння за допомогою витягнутої руки, утримання лижної палиці призводить до того, що великий палець потрапляє в уразливе положення.

У зв’язку з цим стали рекомендувати використання лижних палиць, які не мають ременів, що дозволяє лижникові звільнитися від палиці при падінні. Виробники лиж створили лижні палиці з “новим захопленням”, проте це повністю не вирішило проблему.

Подібна травма може трапиться і в інших видах спорту. Наприклад в хокеї, коли сили зміщують клюшку гравця таким чином, що це критично відводить великий палець кисті назад. У гандболі, волейболі та у голкіперів в футболі також можлива така травма, коли при спробі спіймати м’яча на великій швидкості великий палець надмірно відводиться назад.

П’ястково-фаланговий суглоб великого пальця унікальний за своєю анатомією і функціональною біомеханікою. Стабільність цього суглоба необхідна для потужного захоплення, створення важеля. Рухливість його в значній мірі коливається: одні здатні надмірно його розгинати, інші – не досягають повного розгинання. Кут згинання коливається від 5 до 115 °. Радіальне відхилення може становити 0-30 ° в випрямленому положенні і 0-15 ° – в положенні повного згинання.

Пошкодження ліктевої колатеральної зв’язки у гірськолижників складає: 34,8% першого ступеня – мікроскопічний розрив волокон ліктевої колатеральної зв’язки без втрати цілісності; до 47% другого ступеня – частковий розрив волокон без порушення цілісності, але з подовженням їх; до 18,2% третього ступеня – повний розрив, зазвичай біля дистального кінця поблизу місця входження в проксимальну фалангу. Крім того, в 23,3% випадків спостерігався перелом.

Ретельне обстеження спортсмена, для якого характерна потенційна можливість пошкодження суглоба, має дуже велике значення для точної постановки діагнозу і призначення своєчасного і відповідного лікування. Зневажливе ставлення до травми може призвести до небажаних наслідків – серйозного і хронічного порушення функції.

Після травми ліктевої колатеральної зв’язки потерпілий може скаржитися на біль і набряклість в області ліктьової частини п’ястково-фалангового суглобу. Якщо у лікаря виникне підозра про пошкодження ліктевої колатеральної зв’язки (на підставі скарг пацієнта), необхідно зробити рентген, щоб визначити, чи не має відривного перелому. У разі виявлення такого перелому без зміщення здійснюється іммобілізація, якщо має місце зміщення, то може знадобитися хірургічне втручання. Якщо ж кістка не пошкоджена, то за потерпілим проводиться спостереження з клінічним обстеженням і оцінкою стабільності суглоба. Тестування радіального навантаження на суглоб здійснюють в розігнутому і зігнутому положеннях. Отримані результати порівнюють з результатами, показаними іншою рукою. Відсутність стабільності при випрямленні 0 ° свідчить про втрату цілісності додаткової колатеральної зв’язки з долонної поверхні. Нестабільність при згинанні вказує на порушення цілісності власне ліктевої колатеральної зв’язки.

Пошкодження Стенера

Деякі фахівці після виявлення відривного перелому рекомендують використовувати рентгенограму суглобу, як засіб діагностики розриву ліктевої колатеральної зв’язки. Це дозволяє не тільки визначити повний її розрив, але і диференціювати розрив зв’язки від пошкодження Стенера. Пошкодження Стенера (Stener lesion) відбувається, коли привідний апоневроз зміщується і розташовується попереду розірваної ліктевої колатеральної зв’язки в місці її прикріплення до основи проксимальної фаланги. Дистальна ж частина зв’язки втягується і розташовується під привідним апоневрозом. Таким чином кінці розірваної зв’язки розділені апоневрозом і тому ніколи не зростуться самостійно. При такому зміщенні привідного апоневрозу показане хірургічне відновлення правильного положення зв’язки і привідного апоневрозу.

Наявність подібного конкретного діагнозу може пояснювати, чому у одних пацієнтів відзначалися хороші результати при накладенні гіпсової пов’язки (без зміщення та інтерпозиції), а у інших дуже погані (у пацієнтів зі зміщеною зв’язкою і з інтерпозицією привідного апоневрозу). Існує також побоювання, що інтенсивне тестування стабільності суглобу може привести до пошкодження Стенера при раніше незміщеній ліктьовий колатеральній зв’язці, що зумовить необхідність хірургічного втручання.

Лікування травми ліктевої колатеральної зв’язки

Відразу після травми необхідно прикласти лід до суглобу і тримати великий палець піднятим, щоб уникнути пошкодження Стенера. По можливості слід негайно звернутися до лікаря.

У разі травми першого ступеня на передпліччя та кисть накладають шину до зникнення больових відчуттів; при пошкодженні другого ступеня на 3-4 тижні накладають гіпсову пов’язку; при пошкодженні третього ступеня з розходженням розірваної зв’язки гіпсову пов’язку накладають на 4-6 тижнів. У разі вираженої нестабільності суглобу необхідне хірургічне лікування, яке проводять в перші кілька тижнів після гострої травми. Сутність операції полягає в накладенні спеціального анкерного шва на розірвану або відірвану разом з кісткової платівкою зв’язку, або фіксацію відірваного фрагмента за допомогою спиць, або платини та мікрогвинтів (Demirel M. and al., 2006).

Під час проходження курсу лікування спортсмен може відновити тренувальні заняття на лижах та інші види спортивної діяльності при накладенні захисної гіпсової пов’язки або шини. Гіпс або шину на великий палець накладають так, щоб уникнути впливу радіально-відхиляючих сил на проксимальну фалангу, а також ліктевого відхилення першої п’ясткової кістки під впливом першого дорзального міжкісткового м’язу, що може викликати непряме відведення п’ястково-фалангового суглобу. Слід уникати опозиції великого пальця, оскільки це може привести до відведення п’ястково-фалангового суглобу. П’ястково-фаланговий суглоб повинен бути зігнутий під кутом близько 30 °, тоді як міжфаланговий – під кутом 20 °.

Пов’язка із полімерного матеріалу (скотч каст, софт каст) повинна бути досить жорсткою, щоб забезпечити повернення до занять лижами з мінімальним ризиком повторної травми. Шина не забезпечує адекватної іммобілізації та захисту. Шину можна застосовувати після зняття гіпсової пов’язки для захисту травмованої ділянки під час фізичного навантаження. Її можна закріплювати за допомогою еластичного матеріалу. Застосування захисних засобів після лікування травм другого-третього ступеня можна припинити приблизно через 8-12 тижнів.

Через 4-6 тижнів спортсмен може повернутися до тренувань, за умови повного одужання (це визначає лікуючий лікар), пройшовши перед цим курс лікувальної реабілітації.

Недолікована травма ліктевої колатеральної зв’язки може стати причиною періодичної або постійної нестабільності суглобу, ослаблення хапальної сили кисті, а також привести до артрозу суглобу. Хірургічне лікування запущених випадків часто дає хороші результати.

Профілактика травми ліктевої колатеральної зв’язки

Причиною пошкодження може бути лижна палиця. Такий висновок був зроблений на підставі суб’єктивної інформації та спостережень, які показали, що травми отримали лише 5% гірськолижників, які тримали палиці не захоплюючи ремінців в долоню. Ці дані говорять на користь саме такого способу утримування лижних палиць. Таким чином, ремінці на палицях слід або взагалі прибрати, або розміщувати їх на зовнішній стороні палиці. Це дозволить позбутися від палиці під час падіння на сніг. Гірськолижникам слід позбавлятися від палиць під час падіння.

Айзенберг та інші вивчали спеціально розроблену систему захисту великого пальця від пошкодження колатеральної зв’язки – в лижну рукавичку вмонтовували захисне пристосування. Воно забезпечувало всі нормальні рухи великого пальця, однак запобігало надмірному навантаженню на ліктеву колатеральну зв’язку. У попередніх дослідженнях було зареєстровано 170 тис. людино-днів катання (сума всіх днів катання всіх досліджуваних спортсменів) із захисною системою без єдиної травми великого пальця, в порівнянні з 1 травмою великого пальця на 8 тис. людино-днів без використання такого захисту .

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *